Історія МАЗ-530

Історія МАЗ-530

Понад п’ятдесят років тому, а точніше в березні 1957 року, на випробувальний пробіг вирушила перша, і єдина в радянському автомобілебудуванні триосьова, 40-тонна модель кар’єрного самоскида. Історія виробництва МАЗ-530 почалася через кілька років після війни, коли уряд зрозумів, що потрібна велика будівельна техніка, а попередники цього, на той час гіганта, явно не справлялися, через малу вантажопідйомність.

Але насправді не Мінськ був засновником гіганта, а все почалося з березня 1948 року вийшла ухвала Ради Міністрів СРСР, відповідно до якої розробкою кар’єрного двадцяти п’ятитонника зайнявся Ярославський автозавод. Саме там народився проект першого кар’єриста, який отримав індекс ЯАЗ-225, проте його реальний зразок так і не був побудований, технічну документацію передали до Мінська, де вона була суттєво доопрацьована.

Спочатку був задум використання серійної кабіни від МАЗ-200, злегка зміщеної вліво, проте в КБ МАЗ створили більш простору оригінальну кабіну, змінили індекс з 225 на 525, внесли цілу низку інших удосконалень. Так і з’явився перший прототип, тільки поки що двоосьового авто МАЗ-525, але цього було мало, оскільки вантажопідйомність у 25 тонн була замалою. І так не змусило себе довго чекати на нову постанову Ради Міністрів СРСР, від 17 травня 1955 року, відповідно до якої автомобільному заводу МАЗ доручалося створення перспективної, тільки вже триосьової кар’єрної машини, і вже через два роки такий зразок з’явився.

А у травні того ж року його демонстрували широкому загалу на ВСХВ СРСР. Проте стати масовими цьому гігантові не довелося. Традиційне компонування погано підходило для машин такої вантажопідйомності. З урахуванням кількох мінських дослідних зразків і “серійних” МАЗ-530, що випускалися з 1960 по 1963 рік у Жодіно, виготовили не більше трьох десятків таких машин. Нова вантажівка, як і її побратим 525 серії, були примітні тим, що вперше на шасі автомобільного типу був встановлений 12 циліндровий танковий дизель, у 525 дефорсований варіант під позначенням Д-12А, а у “триосьового авто” стандартний, з робочим об’ємом 38000 кубічних сантиметрів, потужністю 450 кінських сил при 1800 оборотах за хвилину.

Коробка передач механічна, з трьома швидкостями вперед і однією назад. Задній міст, на відміну від переднього, кріпився до потужної рами жорстко, без ресор. Жодна підвіска не витримала б ударних навантажень, які виникали при завантаженні самоскида кам’яними брилами розміром шість кубометрів. Щоб замортизувати руйнівні удари, дно кузова було зроблено подвійним, із сталевих листів із дубовою прокладкою між ними. Безпосередньо на раму навантаження передавалося через шість гумових подушок. Головним амортизатором служили величезні колеса з діаметром покришок 18,00 х32 дюймів.

Під час розвантаження кузов закидався на кут 65 градусів за допомогою двох солідних гідроцилідрів, тиск у яких створював окремий насос. Машина мала споряджену масу трохи більше 38 тонн та могла розвивати максимальну швидкість до 43 км/год. Витрата палива в залежності від умов руху становила 130-160 літрів на 100 км шляху. Крутити кермо, особливо на завантаженій машині, допомагав гідропідсилювач керма. Габаритні розміри у гіганта на той час були: довжина – 10555, ширина – 3400, висота – 3650 мм, а колісна база – 4900 мм. За своїм рівнем “стратегічні” самоскиди МАЗ-525 та МАЗ-530 були значним досягненням радянського автопрому, що започаткувало виробництво великовантажної колісної техніки не лише на БєлАЗі.

Виробництво МАЗ-530 розпочалося у 1957 році на замовлення Міністерства кольорової металургії.