Історія МАЗ-541

Історичний автомобіль, за часів використання якого чутка ходила як по всьому СРСР, так і у країнах всього світу. Йдеться про МАЗ-541 – тягаче-седан для літаків. Неймовірні розміри, вага і, головне, сила цього автомобіля вражають будь-кого навіть зараз.

ІСТОРІЯ АВТОМОБІЛЯ МАЗ-541

Автомобіль, про який мало хто знає через вузьку спрямованість та обмежену серію, вироблявся в 1950-х роках на Мінському автомобілебудівному заводі. Індекс у машини був “541”. У повоєнні роки Радянські республіки почали підводитися на ноги. Однією з галузей, які брали участь у цьому безпосередньо, був аерофлот. І у зв’язку з підвищенням активності в аеропортах були потрібні більш маневрені, компактні та потужні тягачі для суден.

Особливо це стало необхідно з появою більш важких літаків Ту-114, Ту-144, ІЛ-18 та Іл-62. Вага нової техніки стала непосильною для модифікацій МАЗ-535, що використовувалися на той час. До розробки МАЗ-541 для транспортування лайнерів використовувалися звичайні вантажівки виробництва МАЗ та ЯАЗ. Звичайно, головною особливістю було те, що тип корпусу став седан. Відповідно, це і той факт, що у своїй масі машина досягала 28 тонн, МАЗ-541 може претендувати на роль найгабаритнішого і найважчого седана не лише минулого, а й нинішнього століття.

ЗОВНІШНІЙ ВИГЛЯД І САЛОН МАЗ-541

Машин було мало, і всі мали однаковий зовнішні вигляд. Помаранчевий корпус з білим капотом та дахом. Спереду та ззаду були бампера в оранжево-білу смужку, увінчані фаркопами. Попереду радіаторні грати прикрашав логотип заводу МАЗ. З обох боків було чотири фари. Скло спереду та ззаду складаються з трьох секцій. На даху навіть було два лючки для провітрювання салону.

Через різні розміри коліс і великі розміри тягач нерідко називали «тракторний седан». У салоні було два ряди сидінь диванного типу. Незважаючи на те, що седан мав чотири двері, доступ усередину машини здійснювався тільки через передні двері (задні служили для технічних цілей).

ТЕХНІЧНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ МАЗ-541

Однією з основних незручностей була висота вантажівок, оскільки вони не балували маневреністю, та й штанга для зчеплення була потрібна досить довга. Тому новий тягач намагалися зробити низьким на скільки це було можливо. Для поліпшення точності управління було сконструйовано два рульові пости, спереду та ззаду. Задній призначався для більш точної та зручної стиковки з літаком. Заднім ходом підключивши зчіпний пристрій, водій просто пересідав за інше кермо і продовжував рух у заданому напрямку без зайвих складнощів.

Варто відзначити, що для кращого зчеплення колеса заднього та переднього моста відрізнялися в діаметрі, задні були більшими. А передній міст був відключеним. Двигун, яким був оснащений МАЗ-541, був Д12-А – він спочатку розроблявся як авіаційний. Але оскільки він не зміг відповідати кондиції, його перепрофілювали в танковий В-2. Двигун В-2, розроблений на Харківському паровозобудівному заводі ще у 1932 році, досі застосовують як двигун для великовагових тягачів.

ХОДОВА ЧАСТИНА МАЗ-541

Обидва мости працювали разом із ресорною підвіскою. Технологію було частково запозичено у вантажних моделей МАЗ-525. Під час руху відчувалася жорсткість через погану гнучкість ресорних листів. Однак, збільшувати м’якість було небезпечно, оскільки чимала вага тягача міг зламати всю конструкцію. Так як поворотні механізми було взято з вантажівки МАЗ-535, машиною з такою вагою керувати було важко. До всього цього, ще й вага в 28 тонн давалася взнаки. Працювати водієм такого агрегату міг виключно міцний та сильний чоловік.

МАЗ-541 служив Радянському аерофлоту майже 20 років. На початку п’ятдесятих почалися дослідні випробування, і наприкінці сімдесятих його вивели з виробництва. Представників моделі офіційно було три. У 1976 році міністерство авіаційної промисловості замовило ще 10 тягачів для цивільних аеропортів, але ті так і не побачили світ.

Таким чином трійка «541-х» все одно встигла зробити свій внесок в історію, залишившись рекордсменом за вагою серед седанів. А дивуючи всіх відвідувачів аеропорту ім. Шереметьєва своїм зовнішнім виглядом та здібностями, прославилася на весь світ. І, нарешті, залишивши нам спогади про цікаві рішення інженерів Радянського Союзу.