МАЗ-5440М9 – це магістральний тягач нового покоління, що випускається в Білорусії з 2019 року.
Вантажівка отримала модернізовану кабіну із сучасним дизайном та повністю новим інтер’єром. Силовий агрегат – турбодизель Daimler OM471 потужністю до 475 к. с., що працює у поєднанні з «мерседесівською» 12-ступінчастою роботизованою коробкою передач.
У гамі нового сімейства повинні з’явитися шасі та сідельні тягачі з колісними формулами 4×2, 6×4 та 8×4. Вантажівки планують постачати на ринки Прибалтики, країн Східної та Західної Європи, де, як передбачається, машини можуть зацікавити місцевих перевізників нижчою порівняно з конкурентами ціною.
Першим білоруським тягачем, який зміг виїхати на магістральні автошляхи, став МАЗ-5440. Цей тягач вигравав титули «Найкращої вантажівки року», виробники повністю адаптували його під європейський ринок, дотримуючись досить жорстких стандартів Євросоюзу. МАЗ-5440 призначався для перевезень комерційного типу на далекі відстані. За короткий проміжок часу представлена модель МАЗу була визнана найкращою в Росії за класовою приналежністю.
Історія створення тягачів лінійки МАЗ-5440 розпочалася у далекі дев’яності роки. Сам випуск цих магістральних вантажних автомобілів розпочався у 1997 році. Для створення якісного тягача та вироблення певного іміджу Мінський автомобільний завод запросив до співпраці німецький автомобільний концерн MAN. Крім європейського споживача ця модель знайшла велику популярність у Російській Федерації. А випуск нової модернізованої моделі МАЗ-5440 А8 2000 року зробив прорив на вітчизняному ринку серед сідельних тягачів. Цьому послужила висока комфортабельність кабіни та легкість в управлінні, а також поєднання надійності в дорозі та цінової політики до даного агрегату.
Незважаючи на те, що виробництво було орієнтоване на європейського споживача, розробники розуміли, що основним покупцем стане Росія. Робота заводу у цьому напрямі дозволила впровадити у цей серійний тягач безліч сучасних та інноваційних рішень. Після випуску МАЗ-5440 швидко отримав сертифікацію у Російській Федерації.
МАЗ-5440 мав велику перевагу перед західними тягачами свого класу. Цьому сприяла його вартість та посилена підвіска. Завдяки цій підвісці можна долати дороги поганої якості, а без ремонту автомобіль легко працює до капремонту. Виробники зуміли досягти відповідності автомобіля стандарту «Євро-3», що дозволяло здійснювати міжнародні вантажні перевезення як автопоїзд, а саме як тягач із причепом.
Дизайн та конструкція
Перше, що падає у вічі, це покращена і модернізована кабіна. Розробники переробили свої вихідні джерела під європейські стандарти, збільшили їй висоту, надали витонченості обводам, що вплинуло на поліпшення властивостей аеродинаміки. Зовнішній вигляд кабіни багато в чому нагадує європейські аналоги. Для зменшення маси кабіни використали високоміцний пластик. Для покращеного огляду як спереду, так і ззаду були встановлені дзеркала заднього виду великих розмірів, так само цьому сприяло переднє панорамне скло.
Для захисту кабіни та окремих деталей із пластику від корозії застосована сучасна технологія фарбування. Також було пофарбовано шасі, а пластик без фарби чудово вписався в загальну органіку дизайну.
Конструктори забезпечили водіїв усіма зручностями для здійснення далеких рейсів. Це стосується і пневматичного сидіння водія, яке оснащене безліччю додаткових функцій. У кабіні крім водійського, є одне пасажирське крісло, а так само одне або два спальних місця, залежно від модифікації. Панель керування була переобладнана сучасними датчиками та кнопками, стала більш охайною та зручною. Було покращено рульову систему та встановлено електричні склопідйомники. Окрім цього з’явився бортовий комп’ютер, система автоматичного контролю кліматом у салоні, аудіосистема та тахограф.
Для надійної роботи усіх основних вузлів встановлено багато комплектуючих від відомих європейських виробників, зокрема електроніка. На моделі з двигунами концерну MAN встановлювали коробку ZF-Ecosplit 16S або ЛіаЗ.
На цю модель з базовою комплектацією встановлений V-подібний восьмициліндровий двигун з турбонаддувом ЯМЗ-650, що працює на дизельному паливі. Цей мотор відповідає європейським вимогам щодо екологічності та відноситься до стандарту «Євро-4». Бережна експлуатація агрегату дає змогу долати до 800 тисяч кілометрів без капітального ремонту. Для плавного запуску в холодну пору встановлена система підігріву двигуна. Для роботи з оптимальною температурою двигуна була розроблена сучасна система його охолодження.
Мотор для моделі зі стандартною комплектацією при потужності 400 к.с. здатний розвивати швидкість тягача до 120 км/год. При русі із середньою швидкістю 60 км/год витрата палива на 100 км становить 32 літри. Об’єм паливного бака розрахований на 500 літрів. На МАЗ-5440 встановлюється механічна коробка на 9 ступенів.
Колісна формула автомобіля 4х2. Гальма встановлені роздільного типу, задні та передні колеса гальмуються окремими системами. МАЗ-5440 має наступні габарити: висота – 4 метри, довжина – 6 метрів і ширина – 2,55 метрів. Базова маса вантажівки 7600 кг, а повна – 18000 кг.
Існує декілька варіантів модифікацій сідельного тягача моделі МАЗ-5440. Найбільш передовими вважаються МАЗ-5440 А8 та А9.
Сідловий тягач МАЗ-5432 почали випускати у Мінську у 1981 році. Двохосьовий автомобіль із колісною формулою 4×2 був розрахований на роботу у складі автопоїзда повною масою до 26,8 тонн. Трьохосьова версія моделі називалася МАЗ-6422.
Перший час МАЗ-5432 оснащувався восьмициліндровим турбодизелем ЯМЗ-238 об’ємом 14,9 літри (280 к.с.) і восьмиступінчастою коробкою передач.
У 1985 році на конвеєр став МАЗ-54322 з модернізованою кабіною, а надалі була оновлена і гамма силових агрегатів. У різний час на тягачі ставили потужніші версії двигуна ЯМЗ-238, ще один восьмициліндровий двигун ЯМЗ-842, шестициліндровий дизель ЯМЗ-236, а також двигуном MAN потужністю 360 к.. у поєднанні із 16-ступінчастою коробкою.
Виробництво сімейства МАЗ-5432 завершилося у 2008 році, на зміну йому прийшла модель МАЗ-5440.
Сідловий тягач МАЗ-5430 почали випускати у Мінську у 1977 році. Двохосьовий задньопривідний автомобіль був версією тягача МАЗ-5429, але на відміну від нього призначався для роботи із самоскидними напівпричепами.
Відповідно до свого призначення МАЗ-5430 додатково оснащувався гідравлічним обладнанням. В іншому машина не відрізнялася від інших моделей сімейства: вантажівка оснащувалася шестициліндровим дизелем ЯМЗ-236 об’ємом 11,2 літра (180 к.с.) і механічною коробкою передач.
Виробництво моделі за деякими даними завершилося у 1990 році.
МАЗ-543 — це вдалий проект військово-автомобільного промислового комплексу СРСР, який з’явився у 60-х роках минулого сторіччя та виробляється досі. У 60-ті роки Радянський Союз оговтався від наслідків Другої Світової війни, після чого включився до активних перегонів озброєння зі США. Величезні кошти та найкращі фахівці Союзу були спрямовані на реконструкцію Мінського автомобільного заводу, який мав стати промисловим центром СРСР.
Історія створення
Із Ярославля на Мінський завод було направлено досвідчених інженерів. У 1959 році підприємству дали новий напрямок розвитку — виробництво універсальних вантажних авто. Створення та початок випуску вдалої 537-ї серії показало, що у Мінську можуть робити техніку спеціального призначення. Наприкінці 50-х МАЗ отримав більшість державних замовлень на випуск військової техніки. Перед майстрами поставили завдання створити великовантажну повнопривідну 4-осьову техніку, універсальне колісне шасі, на яке можна було б встановлювати військову техніку. Провівши кілька дослідів, конструктори вирішили зробити вибір на користь колісної бази, відмовившись від гусениць.
Від моделі МАЗ-537 було взято найкраще – раму та вісь. Багато технічних характеристик було помітно покращено. Завдяки гарній швидкості та динаміці автомобіль МАЗ-543 отримав назву «Ураган». До середини 1962 року було виготовлено шість дослідних зразків, які відправили до Волгограда для встановлення на них військового обладнання.
Сімейство МАЗ-543
Цей транспорт розроблявся на базі 537-ї версії, отримавши покращені агрегати, надійну колісну базу та нову кабіну. Дизельний двигун розвивав 525 кінських сил. Коробка мала три передачі та доповнювалася автоматичною трансмісією. Для покращення прохідності було додано дистанційну систему контролю тиску в шинах.
543 сімейство складалося з трьох основних моделей: 543, 543А та 543М. Відмінною особливістю тягачів було розташування кабіни зі зворотним нахилом стекол: вона була подвійного виконання (права та ліва). Довжина колісної бази становила 7,7 метрів, за максимальної завантаженості авто розвивало швидкість до 60 км/год. На 100 кілометрів витрачалося 100 літрів дизпалива.
МАЗ-543
Шасі МАЗ-543 – перша версія серії з вантажопідйомністю 19,1 тонн. Після вдалих тестів у 1962 році масове виробництво машини розпочали лише у 1965. Кабіни були ізольовані одна від одної, між ними знаходився моторний відсік, у кожній з них розташовувалося по 2 особи. На світ було випущено трохи більше ніж 1600 машин цієї версії.
Народна армія НДР використовувала це шасі як мобільні ремонтно-евакуаційні модулі. На машину монтували критий тентом кузов, у якому могли перевозити необхідне обладнання та спеціалістів, захищаючи від поганих погодних умов.
Перші роки на цей транспорт планували встановлювати лише ракетні комплекси. Першим став дослідний зразок “Темп” у 1960 році. Потім встановили пускову установку 9П117 нового комплексу 9К72. Після цього вирішили встановлювати найрізноманітніше військове обладнання.
МАЗ-543А
У 1963 році було представлено шасі МАЗ-543А, вантажопідйомність якого було збільшено до 19,4 тонн. Перші екземпляри відправляли до Волгограда для оснащення ракетним комплексом «Темп-С». У 1966 році, після старту промислового виробництва, на моделі А стали монтувати армійські кузови та надбудови. У 1968 році стартувало серійне виробництво цієї модифікації тягача.
Відмінностей від базової версії варіанта А було небагато. До основних відносять усунення кабіни вперед, завдяки чому збільшили робочу частину рами до 7 метрів. Виробництво цієї машини закінчили в середині «нульових» років, за весь час було випущено понад 2,6 тисячі екземплярів.
Основне призначення авто було транспортування ракетних установок “Темп”. Окрім цього, перевозилося необхідне для заряджання комплексу обладнання. Рідше на шасі встановлювали систему залпового вогню “Смерч”. Машина була універсальною, для неї використовували надбудови будь-якого типу, створюючи пересувні командні пункти, станції радіолокацій, польові готелі для солдатів і т.д.
МАЗ-543М
Найкраще шасі МАЗ-543М, яке стало основною усієї серії, було розроблено у 1974 році. Від двох попередників його відрізняло наявність однієї кабіни зліва та збільшена вантажопідйомність (22,2 тонн). Основна конструкція не змінилася.
МАЗ-543М
Найкраще шасі МАЗ-543М, яке стало основною усієї серії, було розроблено у 1974 році. Від двох попередників його відрізняло наявність однієї кабіни зліва та збільшена вантажопідйомність (22,2 тонн). Основна конструкція не змінилася.
Сідловий тягач МАЗ-5429 випускався Мінським автозаводом із 1977 до 1990 року.
Кабіна тягача кардинально відрізняється від попередника. Змінено форму фар, грати радіатора, форму кабіни – ера заокруглених форм кузовів закінчилася в 1960-х. Змінився тип лобового скла – воно стало не роздвоєним із середньою стійкою, а панорамним. На даху з’явився новий спойлер.
Також змінена “начинка” кабіни – все більш чіткі форми стали вироблятися, помінялися важелі керування та кермо, в якому, вперше за радянських часів серед вантажних авто, знаходиться сигнал гудок, оскільки в попередніх він був у вигляді спецшнура.
Чотирьохосьовий армійський тягач МАЗ-537 почали випускати в 1959 році, автомобіль з’явився в результаті модернізації попередньої моделі 535. Машина мала повний привід (колісна формула 8×8), колеса перших двох осей були керованими.
Кабіна МАЗу-537 розрахована на чотирьох осіб, силовий агрегат розташовувався за кабіною: це був танковий дванадцятициліндровий дизель об’ємом 38,9 літри і потужністю 525 к. с., що працює у поєднанні із триступінчастою гідромеханічною коробкою передач.
Тягач міг буксирувати напівпричіп із вантажем масою до 50 тонн, наприклад, танки чи артилерійську техніку. Також випускалися версії МАЗ-537А – бортовий тягач із кузовом, розрахованим на 15 тонн, МАЗ-537Д і МАЗ-537Е – із генераторними установками і МАЗ-537Л – аеродромний тягач для буксирування літаків.
Спочатку автомобілі вироблялися в Мінську, але в 1961 році їх почали робити також на Курганському заводі колісних тягачів. Випуск сімейства МАЗ-537 завершився у 1989 році.
Широко застосовувалися ракетними військами для транспортування балістичних ракет.
МАЗ-535 (1956) тягач із вантажною платформою (дослідні зразки).
МАЗ-535А (1957-1964) тягач із вантажною платформою. Посилена рама, підвищене розташування моторного відсіку із дворядною щілинною системою вентиляції, лебідка. Використовувалися для буксирування 152-мм гармат М-47 та спеціальних транспортних візків із балістичними ракетами Р-5М, Р-12 (8К63), Р-14 (8К65), Р-16 (8К64), Р-26, Р-36 ( 8К67), ГР-1 (8К713), РТ-15. Також використовувалися й у народному господарстві для перевезення великих неподільних вантажів.
МАЗ-535В (1959-1964) сідловий тягач міг працювати і з причепами. Безресорна балансирна підвіска заднього візка, лебідка не встановлювалася. Найбільш популярний варіант.
На сьогоднішній день переважна більшість важких вантажівок МАЗ мають безкапотне компонування. У машин з кабіною над двигуном є ряд очевидних переваг у порівнянні із капотниками. Наприклад, раціональне використання довжини шасі, краща маневреність, оглядовість і т. д. Але в 1958 році, коли в Мінську приступили до розробки безкапотної вантажівки, всі ці переваги виглядали не настільки переконливо. Рішення про проектування першої вантажівки власної розробки (та ще й кабіною над двигуном) було вкрай амбітним і довгий час мало чимало супротивників.
В кінці 1958 року були випущені перші дослідні екземпляри сімейства МАЗ-500, на які чекала неймовірно довга передсерійна історія. У 1959 році машини відправили на випробування і доведення. Але навіть у 1962 році, після величезної кількості доробок, керівництво Мінського автозаводу в черговий раз не ризикувало. Випуск «п’ятисотих» відклали до найкращих часів, нарощуючи тим часом темпи випуску застарілих машин «двохсотого» сімейства. На початку 1960-х експериментальний цех заводу випустив 122 машини двох модифікацій – МАЗ-500 і МАЗ-503 (самоскид). Всі ці машини роз’їхалися різними куточками Радянського Союзу, де експлуатувалися в реальних умовах.
У результаті відмовитися від випуску капотних вантажівок МАЗ-200 і перейти до повномасштабного виробництва машин «п’ятисотого» сімейства в Мінську зважилися лише до 1966 року. За офіційною інформацією останній «капотник» зійшов із конвеєра заводу 31 грудня 1965 року. Наступного дня заводчани вже приступили до складання безкапотних машин. Заради справедливості варто сказати, що МАЗи «двохсотого» сімейства сходили з конвеєра і в 1966 році (на складах заводу залишилася велика кількість невикористаних комплектуючих), але це вже зовсім інша історія.
Нові машини були далекі від ідеалу і мали чимало «дитячих хвороб». Тому «безкапотники» постійно доопрацьовували та модернізували. Через чотири роки після запуску в серію «п’ятисоті» оновили. Бортовий МАЗ-500А став небагато гіршим, (2500 проти 2650 мм у МАЗ-500) для відповідності європейським нормам. Проте вантажопідйомність машини зросла на 1 тонну (до 8000 кг). Ці вантажівки протрималися на конвеєрі до 1978 року, оскільки за рік до цього почався випуск модернізованих машин МАЗ-5335. Звідси і починається наша історія.
Понад п’ятдесят років тому, а точніше в березні 1957 року, на випробувальний пробіг вирушила перша, і єдина в радянському автомобілебудуванні триосьова, 40-тонна модель кар’єрного самоскида. Історія виробництва МАЗ-530 почалася через кілька років після війни, коли уряд зрозумів, що потрібна велика будівельна техніка, а попередники цього, на той час гіганта, явно не справлялися, через малу вантажопідйомність.
Але насправді не Мінськ був засновником гіганта, а все почалося з березня 1948 року вийшла ухвала Ради Міністрів СРСР, відповідно до якої розробкою кар’єрного двадцяти п’ятитонника зайнявся Ярославський автозавод. Саме там народився проект першого кар’єриста, який отримав індекс ЯАЗ-225, проте його реальний зразок так і не був побудований, технічну документацію передали до Мінська, де вона була суттєво доопрацьована.
Спочатку був задум використання серійної кабіни від МАЗ-200, злегка зміщеної вліво, проте в КБ МАЗ створили більш простору оригінальну кабіну, змінили індекс з 225 на 525, внесли цілу низку інших удосконалень. Так і з’явився перший прототип, тільки поки що двоосьового авто МАЗ-525, але цього було мало, оскільки вантажопідйомність у 25 тонн була замалою. І так не змусило себе довго чекати на нову постанову Ради Міністрів СРСР, від 17 травня 1955 року, відповідно до якої автомобільному заводу МАЗ доручалося створення перспективної, тільки вже триосьової кар’єрної машини, і вже через два роки такий зразок з’явився.
А у травні того ж року його демонстрували широкому загалу на ВСХВ СРСР. Проте стати масовими цьому гігантові не довелося. Традиційне компонування погано підходило для машин такої вантажопідйомності. З урахуванням кількох мінських дослідних зразків і “серійних” МАЗ-530, що випускалися з 1960 по 1963 рік у Жодіно, виготовили не більше трьох десятків таких машин. Нова вантажівка, як і її побратим 525 серії, були примітні тим, що вперше на шасі автомобільного типу був встановлений 12 циліндровий танковий дизель, у 525 дефорсований варіант під позначенням Д-12А, а у “триосьового авто” стандартний, з робочим об’ємом 38000 кубічних сантиметрів, потужністю 450 кінських сил при 1800 оборотах за хвилину.
Коробка передач механічна, з трьома швидкостями вперед і однією назад. Задній міст, на відміну від переднього, кріпився до потужної рами жорстко, без ресор. Жодна підвіска не витримала б ударних навантажень, які виникали при завантаженні самоскида кам’яними брилами розміром шість кубометрів. Щоб замортизувати руйнівні удари, дно кузова було зроблено подвійним, із сталевих листів із дубовою прокладкою між ними. Безпосередньо на раму навантаження передавалося через шість гумових подушок. Головним амортизатором служили величезні колеса з діаметром покришок 18,00 х32 дюймів.
Під час розвантаження кузов закидався на кут 65 градусів за допомогою двох солідних гідроцилідрів, тиск у яких створював окремий насос. Машина мала споряджену масу трохи більше 38 тонн та могла розвивати максимальну швидкість до 43 км/год. Витрата палива в залежності від умов руху становила 130-160 літрів на 100 км шляху. Крутити кермо, особливо на завантаженій машині, допомагав гідропідсилювач керма. Габаритні розміри у гіганта на той час були: довжина – 10555, ширина – 3400, висота – 3650 мм, а колісна база – 4900 мм. За своїм рівнем “стратегічні” самоскиди МАЗ-525 та МАЗ-530 були значним досягненням радянського автопрому, що започаткувало виробництво великовантажної колісної техніки не лише на БєлАЗі.
Виробництво МАЗ-530 розпочалося у 1957 році на замовлення Міністерства кольорової металургії.
